Атомна енеpгет и ка залишається предметом гострих дебатів. Прихильники і супротивники атомної енеpгет и к и p озходяться в оцінках її безпеки, надійності та економічної ефективності . Як трагедія Чорнобиля, так і нещодавня катастрофа на японській АЕС Фукусімі ще більш актуалізують вивчення різних сторін проблеми будівництва і безпеки використання атомних електростанцій.

  Важливим інформаційним джерелом з вивчення історії розвитку атомної енергетики є документи, що зберігаються у Центральному державному науково-технічному архіві України. Це фрагменти проектів будівництва українських і російських атомних електростанцій, звіти про науково-дослідні роботи з питань будівництва і безпеки функціонування АЕС. Документи надійшли до архіву від організацій-розробників – Харківської філії Проектно-технологічного інституту   «Енергомонтажпроект» (ф. Р-55), Харківського відділення Всесоюзного державного ордена Леніна проектного інституту «Теплоелектропроект» (ф. Р-31) і Київського відділення Всесоюзного державного ордена Леніна проектного інституту «Атоменергопроект» (ф. Р-159) .

Державний союзний трест з монтажу електроустаткування електростанцій і підстанцій «Енергомонтажпроект» був заснований у 1969 р. По всьому СРСР у вузлових пунктах регіонів, у яких відбувалося будівництво теплових і атомних електростанцій, була відкрита низка відділень, у тому числі – у м. Харкові. Співробітниками інституту розроблено технології монтажних операцій, методи управління монтажним виробництвом, контролю якості; запроектовано високоефективні зварювально-монтажні апарати і матеріали, спеціальні вантажопідйомні машини і механізми.

Для найкрупнішої у Європі Запорізької атомної електростанції фахівцями «Енергомонтажпроекту» у 1982 р. розроблений проект проведення робіт і технологічні карти з монтажу устаткування машинного залу і деаераторного відділення першого блоку. Запорізька АЕС була першою з уніфікованих серійних АЕС з реакторами ВВЕР-1000. Новаторською була і технологія монтажу парового турбоагрегату потужністю 1000 МВт з підвальним розміщенням конденсаторів. Авторський колектив проекту був нагороджений двома срібними і бронзовою медалями ВДНГ СРСР.

У фондах архіву зберігається робочий проект проведення робіт з монтажу тепломеханічного устаткування блоку машинного залу і деаераторного відділення енергоблоку № 1 Курської АЕС. Для цього проекту вперше в СРСР розроблено технологію монтажу тепломеханічного блоку АЕС з реакторами типу РБМК-100 одноконтурного типу. Особливістю проекту було вирішення проблеми монтажу допоміжного устаткування турбоагрегату К-500-65/3000 Харківського турб і нного заводу ім.   С.   М.   Кірова в умовах спеціальних окремих залізобетонних боксів. Основні рішення технології були широко використані на аналогічних атомних станціях – Чорнобильській, Смоленській. У 1976 р. проект експонувався на ВДНГ СРСР і нагороджений бронзовою медаллю.

Устаткування Нововоронезької АЕС також монтувалося за проектом харківських розробників. Серед документів архіву – технологічні карти монтажу турбоагрегату К-500-60/1500 п’ятого блоку АЕС. У проекті розроблена технологія першого в СРСР “тихохідного ” (1500 об./хв.) парового конденсаційного турбоагрегату потужністю 500 МВт для атомних станцій із боковим розташуванням конденсатора. Надзвичайно висока питома металомісткість, значні габарити і маса (до 150 т) цілого ряду вузлів турбоагрегату вимагали від розробників використання нових технологічних операцій і спеціальних приладів. Досвід монтажу цього устаткування Нововоронезької АЕС висвітлювався у спеціальних періодичних виданнях.

У проекті 1979 р. монтажу машинного відділення енергоблоку № 1 Південно-Української АЕС також розроблялася технологія монтажу парового конденсаційного турбоагрегату з боковим розміщенням конденсаторів. Крім того, в проекті приділялася увага допоміжного устаткування головної компоновки. Документи проекту були розроблені для головного зразку турбоагрегату нової конструкції, який поставлявся на монтаж заводом-виробником без загальної збірки і заводських випробувань. Освоєння нової технології дозволило скоротити тривалість монтажу майже на 6 місяців у порівнянні з попередніми нормами. У 1985 р. проект експонувався на ВДНГ СРСР і був нагороджений срібною і бронзовою медалями. На виставці експонуються монтажні креслення, технологічні карти транспортування і монтажу, технічні характеристики окремих вузлів устаткування перелічених атомних станцій.

Інший фондоутворювач ЦДНТА України – Харківське відділення інституту «Енергопроект» – веде свою історію з березня 1932 р. За роки свого існування співробітники філіалу забезпечували проектною документацією будівництво електростанцій за планом ДОЕЛРО (Харківська ГЕС-2, Зуївська, Севастопольська ДРЕС та ін.), брали участь у відновленні і реконструкції енергооб’єктів після Другої світової війни, розробляли проекти крупних електростанцій, у тому числі і 8 атомних.

Наприкінці 1970-х рр. відділення інституту займалося розробкою перспективної схеми теплопостачання м. Харкова. За оцінками фахівців потреби міста у теплі з 1980 по 1995 рр. повинні були зрости майже вдвічі, що вимагало пошуків нового потужного джерела теплопостачання. Для вирішення цієї проблеми було визнано за необхідне будівництво атомної теплоелектростанції поблизу Харкова. У складанні проекту брали участь співробітники Львівського, Київського, Єреванського, Свердловського і Горьківського філіалів “Атомелектропроекта”, але генеральним проектувальником було Харківське відділення інституту. Майже 700 справ нереалізованого проекту Харківської АТЕЦ зберігається у фондах ЦДНТА України.